Сьогодні біля Воскресенської церкви говорять дієслова в минулому часі. Дехто навіть виправляється: «14-річна Аня займається, ой, займалася…». Суми прощаються з Анною, Іриною та Людмилою Кушнарьовими, яких у власних будинках убив російський «шахед». Вшанувати пам’ять загиблих сум’ян прийшли й найближчі, й незнайомі: сім’я, друзі, сусіди, однокласники Ані й інші містяни, що не знали цих людей за життя.
Цукр також віддав останню шану загиблим, й зібрав спогади про родину Кушнарьових.
«Дитині квіти б все життя дарувати...»
Після того, як деокупували Сумщину, Аня почала займатися аджиліті. Це вид спорту, у якому спортсмени проводять собаку через смугу перешкод. Про це нам розказала перша тренерка дівчини.
— Ми їздили на перші змагання в Київ, здобули там призове місце. Аня тоді дуже хвилювалася, засмутилася, коли не вийшло пробігти першу трасу, як хотілося. А на другій — зібралася й виборола друге місце. Це був гарний поштовх, щоб продовжувати займатися з її собачкою Юмою. Далі Аня працювала вдома: вивчала нові трюки, надсилала мені відео. Із собачкою часто їздила відпочивати в лісі неподалік тепер знищеного дому.
— Аня влітку часто гуляла зі своєю собачкою Юмою в лісі на Басах, недалеко від дому. Ми вчилися в одній школі, але не часто спілкувалися, бо вона трохи молодша за мене. Жили через вулицю буквально — район невеликий, усі сусіди знайомі. З її мамою Ірою часто бачилися в автобусі зранку, коли вона їздила на роботу в лікарню, — каже Марія, яка вчилася з Анею в одній школі.
— Ми працювали в садочку на Хіммістечку разом з Аніною бабусею. Вона давненько померла, коли ще й Ані не було. Маму Іру знала, бо вона в лікарні працювала, кілька разів у мене кров брала, — пригадує Лідія.
