Микита Лебідь — лірник із Сум, який популяризує свій інструмент далеко за межі міста. Він має нішевий авторський YouTube-канал, де поширює музичні розбори гри на своєму інструменті. Його аудиторія — це слухачі, які зацікавлені пронизливим звуком ліри. Нині творче життя музиканта наповнене виступами на фестивалях та розробкою експериментального мініальбому.
Цукр поговорив з Микитою про відродження забутої української музики, а також дізнався, чим його привабила колісна ліра та що означає звання кобзаря.
Шлях до української мови та першої ліри
Так говорить про себе музикант Микита Лебідь, який раніше розмовляв російською. Він пригадує, що підлітковий вік пройшов в атмосфері «єдиного народу». Тоді Микиті здавалося, що російсько-українська війна зводилася до питань політики. Мовляв, посадовці не можуть домовитися, а ми — «люди прості». Решта — як-от спільні серіали, медійні особи та навіть меми — теж наклала відбиток на ідентичність юнака.
Проте згодом, каже Микита, він одужав, адже виникла потреба гарно скласти ЗНО. Відтоді в нього залишилася звичка говорити українською. Водночас рідним і друзям це різало вухо.
— Я поговорив українською три дні й зробив паузу. Потім п'ять днів — знову зробив паузу. Після тижня мого спілкування українською всі навколо звикли, навіть припинили ставитися до мого вибору скептично. Так я усвідомив, що сенсу зупинятися немає. Оскільки всі ми колись українізуємося, то чому б не зробити це прямо зараз, прибравши перехідний етап, — каже Микита.
Незадовго після своєї українізації музикант почув звук ліри на YouTube-каналі львівського виконавця та майстра лір Гордія Старуха. Зокрема його виступ з «Голосу країни», де поєднав ліру з електронною музикою у пісні «Лісоруб». Тоді Микита Лебідь зацікавився цим інструментом і почав вивчати кобзарську традицію.
Спершу дізнався, хто майструє ліри в Україні. Так натрапив на Вадима Парція з Дніпровської області, який зробив музиканту першу ліру. Відтоді вони тримають контакт.
Опанувати ліру може кожен
Бандура та кобза мають в Україні тюркське коріння. Ці інструменти виготовляють з цільного шматка дерева, тобто майстри беруть брус і з нього витесують форму. З лірою ситуація зовсім інша — її виготовляють склеюванням деки з різних частин.
— Усі кобзарські інструменти — і бандури, і ті ж кобзи попри їхню достатню відомість залишаються камерними. Можна назвати це навіть андеграундом, але в хорошому сенсі. Саме завдяки праці Гордія Старуха, який поширює мистецтво гри на лірі на українську та європейську авдиторії, про інструмент почали дізнаватися більше.
Микита підтримує цю тягу до впізнаваності інструмента, розуміючи, що ліра ніколи не спопситься.
— Навряд чи багато людей чули наживо звук трембіти, найімовірніше — десь на відео. Проте кожен знає, який вона має вигляд і як звучить. Такою ж упізнаваною має бути й ліра. Тим паче це не екзотичний інструмент, це наш інструмент суто європейського походження. Він побутує в Україні вже практично шість століть, тому його потрібно популяризувати.
За словами музиканта, колісна ліра прекрасна й тим, що не є складною за своїм функціоналом в грі. Тобто її дійсно може опанувати кожен, було б бажання й час.
Радянська рука й відтворення оригінальних творів
Однак радянська окупація мало не знищила і цей інструмент, і тих, хто на ньому грав. На початку 20-го століття бандури й кобзи набули більш класичного вигляду, говорить Микита Лебідь. Тривалий час радянська влада хотіла викорінити старосвітську бандуру, відмінну від класичної меншою кількістю струн, що розташовані під кутом.
— Якщо не виходить щось викорінити — це треба зробити частиною себе. Так радянська влада прищепила нам відчуття того, що старосвітська бандура є чимось старим та маргінальним, — пояснює Микита Лебідь.
На противагу бандурі колісна ліра не набула академічної варіації, розповідає музикант. У 20-х роках з приходом радянської влади лірників прирівняли до жебраків. Їх ув'язнювали, вбивали та відправляли до Сибіру, а інструменти вилучали та спалювали.
— Залишилася тільки жменя тих, що тихо чекала свого часу. У 1980-х лірництво потроху відновлювалося, саме завдяки тим небагатьом лірникам, кому вдалося зберегти свою творчість, — говорить музикант.
Ліра здатна ввести в транс
Наразі найбільшим натхненням для Микити є гурт «Хорея Козацька», зокрема його фронтмен Тарас Компаніченко.
— Це справді титани. Не просто гурт, який грає музику. Вони буквально з попелу історії підіймають наші автентичні українські пісні — бенкетні канти, псальми, пісні регіонального й загальнонаціонального характеру. Здавалося, що вже все знищено, всі джерела спалені, однак їм вдається знайти записи в архівах і відтворити їх, — захоплюється лірник.
За словами Микити Лебедя, колісна ліра є екзотикою для українських слухачів, тому цікавість до неї вища, ніж до класичних вуличних інструментів.
— Іноді на вулиці я граю на гітарі. Людям подобається, але це звично, тому не так привертає їхню увагу. З колісною лірою ситуація протилежна: усіх чарує її глибокий різкий звук. Це вводить в певний транс, якщо прислухатися, — каже музикант.
Зараз в Сумах не так багато знавців ліри. Рік тому в місті зʼявилася Тетяна Книш, яка співає в хорі та опановує мистецтво гри на лірі. З Микитою вони товаришують та обмінюються досвідом. Саме він допоміг Тетяні з особливостями налаштування інструменту і показав трохи репертуару. А надалі вона вчилася самотужки.
Звання кобзаря потрібно заслужити
Нині музикант Микита Лебідь відтворює і поширює автентичну українську музику. У теплий сезон він виходить у місто та грає, паралельно збираючи кошти на ЗСУ.
Микита каже, що поки не має достатнього музичного авторитету. Наразі лірник більше навчається і поки наслідує інших музикантів.
Музикант поділяє думку, що кожен бандурист, лірник і загалом будь-який кобзар, має вивчити певну кількість репертуару, щоб отримати «визвілку». Це негласне правило, що означає звільнення від учителя з правом на самостійний розвиток. Для цього майстрам по цеху потрібно продемонструвати свої вміння на іспиті: показати як граєш та скільки творів знаєш напам'ять, якими способами гри володієш, який репертуар відтворюєш.
— Якщо тебе вважатимуть гідним — ти матимеш право за старими звичаями вже самостійно лірникувати та кобзарювати по Україні. Ну, а в сучасних реаліях — просто гідно зватися кобзарем і вже навчати інших людей. Звісно, це правило умовне, проте я хотів би його дотриматися.
Фестивалі та співпраця з іншими музикантами
Музикант часто навідується на фестивалі. Для нього це не тільки можливість виступати в нових місцях, а й база контактів та навчання у професіоналів. Минулого року Микита брав участь у лірницькому фестивалі «ЛіраФест», який проводять у Рівному.
Тамтешня локація, розповідає лірник, облаштована в українському дусі, а колориту надає річка з дерев'яними човнами та скандинавськими дракарами. Там збираються лірники, кобзарі, бандуристи, торбаністи, народні капели, хори. Охочі можуть придбати музичні інструменти та спробувати пограти на них. Цьогоріч ситуація в країні більш напружена, тому музикант не знає, чи відбудеться захід.
Водночас цього року лірник також зіграв на фестивалі «ШеFest», який влаштовують у селі Моринці на Черкащині, де народився Тарас Шевченко.
Музика на фоні війни
Уже близько місяця у Сумах не було й дня без вибухів від «шахедів», КАБів чи «іскандерів». Попри це вуличні музики пристосувалися: останній місяць-півтора їх лише побільшало, каже Микита. Чимало з них збирають на Збройні сили частково чи повністю благодійними виступами.
— Якщо є можливість допомогти українській армії, то обов’язково скористаюся нею. Зіграю там, де збирають кошти: на аукціоні, квартирнику, сам вийду на вулицю з табличкою чи розкажу про збір у відео на ютуб-каналі, — запевняє він.
Микита точно не знає, скільки всього коштів на ЗСУ передав, адже часто підтримував збори разом з іншими музикантами.
— Це дуже хороші перегони, однак є небезпека зневіритися, якщо збираєш менше, а це неправильно. Тому просто треба продовжувати підтримувати наших захисників.
Наразі в планах Микити Лебедя розвивати YouTube-канал. Саме ця платформа, на його думку, є одним з основних джерел розважального контенту в Україні. Музикант хоче придбати апаратуру для запису на якісний мікрофон. А також мріє про гурт.
— Думаю про гітариста, барабанщика для початку, а все інше… треба експериментувати. Було б також цікаво поєднати духові — сопілки, дуди, флейти. Можливо, щось іще з кобзарського цеху — ті ж самі бандуру й кобзу.
Микита каже, важливо знайти людей, які будуть не просто хотіти грати, а матимуть спільні погляди як в музиці, так і в ідеології. Аби не міняти склад гурту, а йти з ним до кінця.
