«Звуки скрипки й віолончелі, картини в галереї сповільнюють військових і звільняють від думок», — говорить музикант й інструктор з тактичної медицини, який прийшов у «АртДворик» на вулиці Воскресенській. Цього вересня у дворику відбувся День відкритих воріт. Там грали живу музику Leli Art Group, продавали картини художників на артбазарі, декламували вірші та проводили екскурсії музеями. Які експонати показували в «Sovok-крінж», чому квіти на картинах сумського художника не завжди — про щастя, що говорять про «АртДворик» відвідувачі — розповідаємо в репортажі.
Артбазар та екскурсія «Причалом Одіссея»
У «АртДворику» на вулиці Воскресенській грає спокійна музика, а люди розставляють мольберти, на яких незабаром розмістять картини для продажу. Внутрішній дворик огороджений цегляними стінами. На них — картини різного кольору і форми, з підписами й без. На території є галерея-кав’ярня, музей, артукриття та інші мистецькі локації. Сьогодні тут багато сум’ян, адже у «АртДворик» — День відкритих воріт.
Десь дев’ятеро людей заходять у «Причал Одіссея». Засновник музею Сергій Гуцан водить їх кімнатами зі старовинними експонатами, власними колекціями, зокрема, монет. Сергій розповідає відвідувачам історію Воскресенської вулиці, показує знахідки звідти: козацькі люльки, бритви, афіші 1907 року. У залах музею сум’яни розглядають старі фотоапарати, світлини, телефони та кролевецькі рушники.
У глибині дворика є галерея BureauArt. Біля її входу зробили імпровізовану виставку — на мольберти поставили триптих «Корови» сумського художника Олександра Заступа та роботу київського митця Владислава Шерешевського «Красива сукня». Ці картини митців та колекціонерів продають сьогодні на артбазарі. Дівчина в довгій фіолетовій сукні та кінчиками волосся схожого кольору пропонує відвідувачам напої: каву по-турецьки чи зварену на піску, холодні кавові чи фруктові напої. Сьогодні «АртДворик» продав сум’янам п’ять картин.
Жива музика про «Відбитки війни»
Ближче до вечора в «АртДворику» зібралося удвічі більше людей. Просто вулиці поставили стільці, облаштували імпровізовану сцену з інструментами та мікрофонами. Все це підготували для виступу Leli Art Group. Три учасниці гурту почали грати власні композиції на електронному фортепіано, скрипці та віолончелі.
— Я написала перший альбом у 2019 році, а сьогодні всі пісні з нього сприймаю драматично й мінорно. Зазвичай, називаю композицію тональністю, в якій її виконую. Проте з наступною так не склалося. Вона отримала назву «Відбитки війни», — говорить до слухачів піаністка Leli Art Group Єлизавета Левченко.
Коли вона грала музику, здавалося, вдивлялася глядачам в очі. Жінка в першому ряду склала руки разом і затамувала подих, щойно почула музику.
Виконавши композицію, піаністка розповідає, що її сумні пісні — протилежність її в житті. Серед глядачів вирізнявся сивочолий дідусь із поморщеним носом. Володимир Якович тримав аркуш паперу і рукою виводив на ньому чорні лінії. Лише наприкінці я розгледіла що там — портрети трьох виконавиць Leli Art Group.
«Військових мистецтво сповільнює і звільняє від думок»
Виконавиці грають одну з останніх композицій — «Відбитки війни». Це пісня про всіх українців, у життя яких втрутилася повномасштабна війна. У цей момент у дворик зайшов чоловік у військовій формі. Виявилося, він керує рок-гуртом «Злий Фельдшер», в якому до 2022 року виступав із концертами. Сьогодні чоловік — військовий інструктор з тактичної медицини.
Невдовзі інструменти та імпровізовану сцену прибрали. Залишили лише мікрофон, біля якого на колісному кріслі зупинився Василь Клименко — сумський художник, письменник та перекладач. У «АртДворику» митець декламував власні вірші. Поезії розповідали: людина може себе прийняти й швидко зцілитися, або ж робити це довго і страждати. Поет ділився зі сцени, що такий шлях проходять по-різному, інколи він не залежить від бажання людини. Двоє жінок у першому ряду слухали вірші й сиділи непорушно. Коли кожна поезія добігала кінця, у них наче відбирало руки — аплодувати вони, здавалося, не могли.
Поет і художник Василь Клименко декламує власні вірші
У цей час у галереї Bureau Art експонувалася виставка графіки Василя Клименка «Квіти промовляють». Усі картини ніби мали щось спільне — квітка, змальована чорною ручкою, виростала на фоні абстрактних, кольорових символів.
— Квіти також можуть означати сум, біль, відчай, промовляти про різне. Мої картини — спроба позбавити їх субʼєктивного забарвлення. Якщо квіти й здатні символізувати щось у людському житті, то це зміна, перехід до іншого стану, — розповів пізніше Василь Клименко.
Артукриття із залишками радянщини
Ліворуч від сцени просто неба стоїть будівля з відчиненими дверима. Спершу, здається, що там нічого немає. Зійшовши по сходинках униз, бачу дивну заміну вхідного килимка: пам’ятна вивіска зі старої будівлі «Збудовано на честь 50-річчя Великого Жовтня». На «Килимок» щоразу ступають відвідувачі, наче зневажають радянську систему. Саме цьому й присвячений музей «Sovok-крінж», який одночасно є артукриттям. Тут можна дивитися на абсурдність радянської системи, адже в просторі зібрані речі, які нагадують про «совок» і життя в ньому. Одразу в очі мені впадають кілька портретів «героїв» радянського режиму, які наче зневажливо дивляться на відвідувачів, балалайка, старі газети й фотографії піонерів і радянських людей, червоні зірки й матрьошки.
— Цей простір створений, щоб показати абсурдність радянської системи, у якій ми жили довгий час. Приміщення 30 років було занедбане, а минулого літа ми разом зі студентами почали його відновлювати: відкопували радянські експонати, банки з консервацією, розчищали від будівельного й іншого сміття, — говорить краєзнавець, засновник «Sovok-крінж» Сергій Гуцан.
Найбільший експонат музею наче дивиться на тебе всюди — це велика картина «Хор ветеранів», на якій зображені діячі радянських партій та колишні військові радянської армії. Її намалював у 90-х роках художник Дмитро Чуднов.
— Зараз ми придумали картині нову назву — «данто ад». У «Божественній комедії» цей вираз означав грішників із постійно роззявленими ротами. Радянські ветерани тут теж так зображені, — пояснює Сергій Гуцан.
Піднявшись з артукриття, де образи радянської системи наче тиснуть на тебе, люди повертаються в «АртДворик». Тут грає музика, відвідувачі п’ють каву, заварену на піску, говорять про мистецтво і придбані на артбазарі картини. Піднявшись із підвалу, наче опиняєшся у справжньому світі. Його не треба героїзувати чи возвеличувати, адже тут і без цього затишно і спокійно. До кінця вечора люди розглядають «АртДворик» і його відвідувачів, слухають музику рок-стріт виконавців.
