Олег Романенко — поет із Сум, який видав кілька власних збірок віршів. У 2007 році він співзаснував видавництво, в якому допомагав своїм сучасникам друкувати твори. Так того ж року на світ з'явилася «Дві тонни. Антологія поезії двотисячників». До збірки увійшли вірші, зокрема, Катерини Бабкіної, Сашка Ушкалова й Катерини Калитко.
Ми поговорили з Олегом про ком'юніті сумських поетів у 2000-х роках, як з того часу змінилося книговидання й життя авторів, а також, як сучасні поетичні проєкти рефлексують спадок своїх попередників.
Перші кроки в поезії, IT та нова збірка
Дитяча любов до читання Олега переросла у філологічну освіту та спеціальність, пов’язану з літературою. Під час навчання список прочитаного поступово зростав, а розуміння того, чим хочеться займатись у майбутньому — ставало все яснішим.
— Поезія не потребує сильної концентрації та посидючості. Створювати її можна не так, як прозу, над якою треба довго і нудно працювати. Поезія може народитися набагато швидше, адже вона сама по собі компактніша: менший текст можна створити за менший час. Так все і розпочалося: поезія почала подобатись іншим, я відправляв на конкурси й отримував хороший фідбек, вигравав конкурси й видавав книжки.
Зараз Олег взяв паузу у творчості, але має один літературний проєкт у запасі. Збірка поезій під робочою назвою «Свіжина» упорядкована та чекає на свого видавця. До неї увійдуть тексти, написані після виходу попередньої книги, «Речовини». Дата виходу — поки невідома.
Олег жартує, що письменником він-таки став. Зараз він працює технічним письменником в IT (technical writer). Це спеціаліст, який створює технічну документацію до різноманітних програм та автоматизованих систем. Перехід в ІТ дав можливість відпочити від проблем, пов'язаних з браком коштів, а також надав можливість більшість часу перебувати в психологічно комфортних умовах. Олег впевнений, що технічна спеціальність не заважає творчості, а навпаки тільки допомагає, структурує мозок та мислення.
— Заважати можуть інші речі, які робиш без власного бажання. Я пам'ятаю, що коли переїхав в Київ, бо на той час хотів бути ближче до головної магістралі українського літературного процесу, мені радили працювати десь в журналістиці. Мовляв — це дуже споріднений вид діяльності, але мені це заважало.
Я не люблю писати великі тексти, а це треба було робити постійно. А технічна робота — відсторонена, вона зовсім інша, і вона навпаки тільки тренує мозок і не заважає психологічно. І я думаю, що це просто ідеальна для мене робота, — каже Олег.
Літературний процес у Сумах ґатунку 2000-х
У 2000-х у Сумах відбувалося доволі активне поетичне життя. Існували поетичні студії при університетах, та створювалися нові, студентами для студентів. «Орфей» — це літературно-мистецька студія при філологічному факультеті Сумського педагогічного університету. Перші поетичні читання багатьох сумських студентів відбувались саме тут.
— Ми були студентами, які щотижня залишалися після пар на студії та обговорювали свої поезії. Шукали недоліки, підкреслювали гарні моменти, радилися, займалися самовдосконаленням. Через студію був вихід на всеукраїнські літературні заходи, які проводила Спілка письменників України, коли вона була відкритою до молодих авторів. Одним з «орфеївців» є Артем Антонюк, поет, військовий. Нещодавно Артем видав збірку поезій «Подвійний БК» у видавництві «Смолоскип», до якої увійшли вірші, написані на фронті у 2022 році.
«Паркан», заснований Романенком разом з сумською поеткою Софією Сітало у 2001 році, був відгалуженням «Орфея». Це також була літературна студія, але більш неформальна, без керівництва чи голови. «Паркан» став майданчиком, на якому влаштовували заходи, зустрічались, обговорювали поезії та все на світі.
У 2007 році Олег разом із письменницею Юлією Бурковською засновував власний видавничий проєкт. Наприкінці двотисячних книговидання не розвивалося так стрімко, як зараз, і автори, особливо поети, повинні були займатися своєю промоцією самостійно. Тож Олег і Юлія допомогли опублікувати твори багатьом авторам: у межах проєкту вдалося створити збірку, що об’єднала твори молодих поетів.
Загалом наш проєкт був некомерційним, великих прибутків з нього не отримували. Хіба що, як кажуть, на пиво. Знаходили спонсора, який оплачував розробку і видання книги, її випускали у продаж. Прибуток вкладали у наступні проєкти й трішки залишали собі, — ділиться Олег.
Коли реалізували всі проєкти, які планували, інтерес до книговидавництва згас. А от українська поезія цікавить читачів все більше й більше. Це відчувається навіть тоді, коли не знаходишся у цьому процесі постійно.
— Сподіваюся, що ще повернуся до писання, але не знаю, як і коли це вийде. Зараз уже можна прожити з літературної діяльності — просто жити на гроші з продажів власних книжок. Тоді ж це вдавалося одиницям.
Головні поети поколінь та прихильність до формалізму
Одним з головних поетів покоління двотисячників Олег вважає Макса Лижова, адже він найбільш оригінальний. Лижов є автором чотирьох збірок поезії «Повінь душі» (1996), «Болевидобувна шахта» (2002), «Use Once and Destroy» (2020), «ЯКОМОГА» (2023). Остання його робота написана у стилі хайку — мініатюрних віршів з 17 складів, які походять з японської поетичної традиції.
Олег каже, що йому складно визначити головного поета покоління 2020-х, адже він дуже вередливий у цьому питанні. Йому подобається специфічний, формалістський стиль, який зараз мало продукується.
— Формалізм — це коли поезія ґрунтується на роботі з мовою, а не тільки з сенсами. Форма — це сукупність засобів художнього вираження: рима, асонанси, алітерація. Сенс важливий для поезії, але разом з тим важливі формальні прийоми, які використовуються. Зараз найчастіше створюють верлібри, у яких наголос на зміст, а не на форму. Мені подобається, коли наголос на форму, на мову, на мовлення, пошуки нових способів вираження.
До поетів-формалістів Олег зараховує навіть Василя Симоненка. На його думку, з погляду сенсу, поезію Симоненка часто можна вважати пласкою. Але з погляду форми, вона добра. Він один з тих поетів, який вмів висловитись музично і гармонійно. Українська мова звучала в нього дуже дзвінко й одночасно дуже просто.
У лютому 2024 року вийшла збірка поезій «Так ніхто не кохав» від видавництва А-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Вірші Олега «Мій кіт за тобою скучив», «Життя триває», «крихітко…», «Струменіло сонце» опинились у прекрасній компанії українських авторів. Найбільш досконалі з їхніх творів на думку Олега — «могутній» текст «Мій ангел метушиться» Мірека Боднара та «чудовий і дотепний» вірш «Вечір лягає барвисто» Олександра Коржа.
Вплив війни на літературний процес
— Зараз з’явився цілий літературний пласт військової поезії, автори якої служать на фронті. Це дуже важливий шар нашої літератури, який ще буде осмислений. Як громадянин я дуже гостро проживаю війну, але як автор — нічого не пишу. Хоча у суспільстві зараз великий інтерес до цього. Зараз ми переживаємо повернення до українства, збільшується інтерес до нашої історії та культури. Я намагаюсь купити збірку військового поета Максима Кривцова, але її розбирають.
На його думку, повернення інтересу до поетів минулого, коли сучасні культурні діячі перевідкривають та переосмислюють класичну літературу, як проєкт МУР — «Ти (Романтика)» — з’являються не тільки через інтерес до минулого. Це спроба передбачити майбутнє.
