Бенд «Араміс» знають не тільки в Сумах, а й в різних куточках світу. Гурт 30 років тому заснували четверо сумських музикантів. З роками склад «Арамісу» змінювався, а з ним — і його музика. Зараз бенд грає у стилі джаз-ф’южн, фішка якого — подобатися різним поколінням людей. Поговорили із учасниками бенду про те, чому він називається «Араміс», як змінювався та які цінності доносить слухачам.
Поляк запитав: «То назветеся на честь Араміса?»
Гурт «Араміс» заснували у 1994 році. У його складі було четверо сумських музикантів: Сергій Тарасенко, Олександр Грицина, Олег Бондарєв і Юрій Петруня. Вони виступали на корпоративах у місті. Згодом музиканти поїхали з концертом до полського курортного містечка Мендзиздроє. Там познайомилися з родиною, яка мала свій ресторан. Учасникам гурту запропонували в ньому грати, тож бенд їздив до них із виступами протягом шести років. Там же спонтанно вигадали назву гурту, розповідає саксофоніст «Арамісу» Людвиг Шимонівський.
— Хлопці грали у Мендзиздроє понад тиждень, але досі не мали назви. Зрештою, на одному виступі до них підійшов поляк напідпитку і запитав: «А як ваш гурт називається?», — переповідає ту історію саксофоніст.
Музиканти сором’язливо відповіли, що назви ще не мають. Тоді слухач пригадав свого улюбленого персонажа Араміса із «Трьох мушкетерів».
— Він запитав у хлопців: «То назветеся на честь Араміса?». Вони погодилися, назва прижилася й існує вже 30 років, — говорить Людвиг Шимонівський.
Він приєднався до гурту у 1999 році, тоді ж склад поповнив і піаніст-клавішник Володимир Прихожай.
— Відтоді Володимир почав працювати над розвитком бенду. У той почали писати власну музику, відійшли від виконання каверів. Зараз ми граємо без Володимира. Коли почалася повномасштабна війна, він поїхав жити у Європу, — мовить саксофоніст.
Склад «Арамісу» постійно змінювався, так само змінювалася й музика. Кожен новий учасник гурту додавав своєї родзинки. Так формувалася індивідуальність бенду.
Гурт створює та виконує музичні твори у жанрі «джаз-ф’южн» — поєднує джазову імпровізацію з роком, фанком, електронною музикою та іншими стилями.
— Фішка джаз-ф’южн бенду в тому, що за всі 30 років існування з різними учасниками, ми переграли музику майже в усіх стилях. Тобто зараз жанр, в якому ми працюємо — це симбіоз усіх напрямків, — говорить Володимир Фрик, барабанщик та керівник бенду.
«Араміс» виступав у філармоніях Житомиру, Черкас, Івано-Франківська та інших регіонів України.
Учасники бенду говорять, що зараз це вже зовсім інший гурт, ніж був на початку. Батьки-засновники «Арамісу» живуть у Європі, а теперішній склад — тут, у Сумах, де й продовжує традиції.
— Ми дорослішали, сварилися, мирилися, любили й усе це — з нашим бендом, — каже Володимир Фрик.
Секрет «довголіття», вважають учасники гурту, полягає в тому, що «Араміс» тримається не на конкретній людині, а на спільній ідеї, погляді на музику та на зосередженості творити своє.
— Ми завжди дослухаємося одне до одного, підхоплюємо ідеї, генеруємо щось нове разом. Залишитися без того чи іншого учасника гурту — не перешкода для нас, бо ми завжди знаходили вихід, — стверджує керівник «Арамісу».
У сучасному бенді зараз грають п’ять учасників: Володимир Фрик — барабанщик, керівник гурту, Сергій Зуєв — клавішник, Ярослав Іванов — гітарист, Людвиг Шимонівський — саксофоніст та Артур Махмудов — бас-гітарист.
Не вступив до училища через суперечку
У кожного учасника «Арамісу» був різний шлях до музики. Хтось виріс в родині музикантів, хтось — навчився грати сам, а хтось — вступив до училища імені Бортнянського, бо відчув, що музика — це призначення.
Володимир Фрик отримав освіту з гри на духових, але його завжди цікавили барабани. Після дев'ятого класу він вступав до музичного училища в Сумах, але не склав іспити через одну кумедну історію.
— Педагог, який викладав гру на ударних в училищі Бортнянського, колись вчився з моїм дядьком. У студентські роки між ними виникла суперечка. Викладач це запам’ятав і сказав мені: «Я вас до себе не візьму», — згадує Володимир.
Через це музикант потрапив до класу фагота. Втім, його все одно тягнуло до барабанів, тому Володимир почав самостійно їх опановувати. Згодом вже грав на ударних у складі оркестру музичного училища.
— У 16 років я став учасником «Funky Hohols Band», де познайомився із Людвигом Шимонівським та клавішником Сергієм Зуєвим. Завдяки цим знайомствам мене помітив колишній керівник «Арамісу» Володимир Прихожай і запросив до співпраці, — згадує теперішній керівник гурту.
Друг навчив джазовим фішкам
Піаніст-клавішник «Арамісу» Сергій Зуєв потрапив до музичної школи «за сімейною традицією», бо його батьки також музиканти. У Харкові вчився на академічного піаніста, проте дуже хотів грати популярний джаз. У студентські часи він зустрів свого близького друга Віталія Лосєва, нині відомого джазового піаніста.
— Віталік також був студентом, на два курси старшим за мене. Він став моїм першим вчителем джазу. На наших імпровізованих дружніх майстернях Віталік показував багато корисних фішок: як поєднувати акорди, як утворюється фактура різних стилів джазу, навчив ритмічно опрацьовувати ці стилі, — пригадує Сергій.
Після закінчення університету мистецтв піаніст повернувся до Сум, де майже 20 років працював як академічний музикант на факультеті мистецтв у СумДУ.
— На початку 2000-х я познайомився з Іваном Кулижниковим, Валентином Андрущенком, Людвигом Шимонівським і з нашого квартету утворився «Funky Hohols Band». Згодом мене запросили до «Арамісу», — згадує Сергій Зуєв.
«Чувак, треба на саксі валити»
Людвиг Шимонівський родом із міста Кролевець. Він закінчив музичну школу по класу кларнета, там вперше долучився до іншого джаз-бенду.
— Я долучився до цього колективу у 1986-1987 році, тоді мені сказали: «Чувак, треба ж на саксі валити». Моя бабуся це почула і купила мені саксофон. Я його опанував самостійно десь за пів року, — згадує Людвиг Шимонівський.
Людвиг грав у багатьох музичних гуртах того часу, останнім був «Майя», який розпався у 1999 році. Через два місяці після того саксофоніст вже був у складі «Арамісу».
— Я поїхав з тодішньою командою «Арамісу» у Мендзиздроє, де вони працювали вже шість років. Учасники гурту запропонували мені співпрацю. В команді взагалі було четверо музикантів, але за умовами контракту в групі мав бути саксофоніст. Я не відмовився і відтоді я в «Арамісі», — розповідає Людвиг.
Саксофоніст також згадує, що до повномасштабного вторгнення вони активно гастролювали всією Україною та закордоном.
— Ми їздили у Китай, але різним складом, всі працювали за різними контрактами. Я працював у джаз-клубі пів року шість днів на тиждень. Коли повернувся до України, то певний час зовсім не хотів грати, навіть музику не слухав. Але час лікує і, зрештою, я повернувся до музики, — говорить Людвиг.
Батько багато чому навчив
Гітарист бенду Ярослав Іванов — самоучка, але його батьки також музиканти, тому він був оточений музикою з дитинства.
— Батько грає на гітарі, тож багато чому мене навчив. Так, я відвідував різні гітарні гуртки, але сумське музичне училище закінчив лише рік тому, — розповідає Ярослав.
У сумську музичну двіжуху Ярослав влився у 15 років, грав у музичних гуртах Палацу дітей та юнацтва. У 2012 році Ярослав теж відвідав Китай разом із Володимиром Фриком. Після того його запросили грати в «Арамісі».
Звичайна гітара була зайнята, довелося взяти бас
Бас-гітарист Артур Махмудов називає себе «єдиним істинним самоучкою» гурту, бо не має музичної освіти. Володимир Фрик же вважає Артура одним з найкращих музикантів в Україні, тому подзвонив і запросив його до бенду.
— Мої батьки в молодості слухали музику типу «Queen», «Black Sabbath» й інший рок. Ми зі старшим братом також підсіли на такі жанри. Він почав грати на гітарі й це теж вплинуло на мій вибір інструменту. Правда, звичайна гітара була зайнята, тому довелося взяти бас, — згадує Артур.
У молодості бас-гітарист грав у сумському гурті «Jim Jams», який випустив декілька музичних альбомів.
— Згодом я зав’язав з музикою. Грав суто для себе, бо відчув, що «вперся у стелю». Ми вже були знайомі з Володимиром Фриком, тож після повномасштабного вторгнення він зателефонував з пропозицією долучитися до складу «Арамісу», — розповідає бас-гітарист.
Артур згадує, що то був наче ковток свіжого повітря. Після усього пережитого під час повномасштабної війни, після постійного перебування у підвалах — музика подарувала йому спокій.
— Це було своєрідним релаксом у той час. До цього я не мав особливого бажання співпрацювати з кимось у музичній сфері, але після усіх подій я залюбки долучився до «Арамісу», — розповідає Артур Махмудов.
Від кожної авдиторії йдуть позитивні флюїди
Учасники бенду помітили, що уподобання публіки різноманітні: їхня музика подобається як молоді, так і людям старшого віку.
— Авдиторії філармонії та, наприклад, Дворику на Кузнечній дуже відрізняються: у філармонії зазвичай нас слухає контингент, сформований у 90-ті роки. У Дворику нас зустрічає сучасне покоління. Від кожної авдиторії завжди йдуть позитивні флюїди. Ми їх відчуваємо, — говорить Сергій Зуєв, клавішник «Арамісу».
Він припускає, що зв’язок гурту з молоддю налагодився завдяки тому, що його керівник Володимир Фрик — наймолодший у команді й тим самим приваблює молодих.
— Після наших виступів помітили одну тенденцію: тільки-но ми закінчуємо гастролі, «Араміс» знову запрошують на наступні фестивалі. Продюсерам і публіці подобаються наші виступи, тому вони чекають нас знову, — стверджує Сергій.
Після систематичних гастролей по Україні й закордоном, говорить Людвиг Шимонівський, погляд бенду на музику не змінився. Гурт отримує фідбек від слухачів і продовжує творити власні мотиви.
— З плином часу змінюються погляди, цінності, з’являються нові ідеї. Музика ж змінюється з тим, скільки ти отримуєш емоцій та відчуттів, — говорить Володимир Фрик.
Чоловік каже, що їхній бенд хоче дарувати місту якісний продукт, але зараз це робити важко. Позаяк головна прогалина сфери музики, на думку Володимира Фрика, — це відсутність підтримки культури з боку влади.
— У Сумах достатньо людей, які можуть посприяти розвитку музичної сфери, однак вони обирають для себе інші пріоритети. Ми прагнемо залишити щось після себе, але це складно зробити без підтримки, — каже Володимир.
Він вважає, що варто збільшити фінансування музичної сфери, організовувати більше музичних заходів і фестивалей.
Бас-гітарист Артур Махмудов говорить, що суспільство недооцінює важливість культурного життя: музики, театру, живопису тощо. Він вважає, щоб виховати здорове суспільство, люди мають відвідувати концерти, театральні вистави, слухати музику.
— Завдяки культурі люди починають думати, розвиватися. Мистецтво має торкатися кожної людини й тоді в ній сформується цілісна, гармонійна особистість, — говорить Артур.
Він додає, що зараз суспільство почало дбайливіше ставитися до української культури. І говорить: повернення до національного мистецтва виокремлює нас серед інших і дозволяє усвідомити власну важливість та унікальність.
Шлях не обов’язково починається з музичної школи
Зараз гурт «Араміс» шукає нові простори для співпраці. Учасники прагнуть знайти собі новий «притулок».
— У нас є невеликі складнощі, але «Араміс» буде жити й творити далі. Ми відкриті до співпраці й готові пробувати себе в нових місцях, — говорить Володимир Фрик.
Керівник гурту не розповідає про труднощі, але говорить, що учасники «Арамісу» намагаються їх подолати. Іноді, каже Володимир Фрик, на репетиціях виникають сварки, але непорозуміння навпаки — підштовхують до пошуку нових ідей.
— Музика — річ непередбачувана, особливо джаз. Його звучання залежить від того, як людина себе почуває. Буває таке, що комусь з нас не подобається програма, а через декілька днів приходимо й кажемо: «О, класно звучить». Хоча у композиціях нічого не змінювалося, — ділиться керівник «Арамісу».
Спілкування між собою допомагає учасникам гурту урізноманітнювати репертуар. Кожен намагається бути повністю включеним у процес.
— В основному, музику пишу я, — каже Володимир Фрик. — Проте ми списуємося з іншими учасниками в чаті, слухаємо готові твори, ділимося враженнями й своїми ідеями, як довершити композицію, — додає він.
Після репетицій команда зазвичай відволікається від музики, розмовляючи один з одним про сім‘ї, дітей і побут.
Озираючись на 30-річний досвід свого бенду, його учасники вважають: шлях музиканта не обов’язково має починатися з музичної школи.
— Ми з Артуром — приклад того, що самостійний розвиток також дає свої плоди. Однак, є важливий чинник, який впливає на професіоналізм: обов’язково треба взаємодіяти з іншими музикантами, хай і не в стінах навчального закладу, — каже Ярослав Іванов, гітарист «Арамісу».
Він вважає, що також важливо знайти собі вчителя, який стане для людини справжнім наставником, поділиться досвідом і задасть потрібний вектор.
Артур Махмудов зробив висновок з власних спостережень: коли він грав у бендах і постійно спілкувався з колегами, то активно розвивався. Як тільки почав грати вдома для себе, то прогрес призупинився.
— Якою б талановитою людина не була від природи, те, що вона самостійно розбиратиме три роки, з педагогом вивчить їх за рік, — говорить Артур.
