Сум'янка Дар'я Буря чотири рази емігрувала з України, але завжди поверталася. Востаннє вона переїхала до Туреччини до свого хлопця — це було прямо перед повномасштабним вторгненням. У 2023 році вони разом збирались емігрувати в США, але в останній момент Дар'я передумала — і замість штату Мен вони повернулися в Суми. Вона розповіла Цукру, чому повернулася в рідне місто під час посилених обстрілів, як Суми стали рідними її чоловіку-іноземцю та до чого тут котлета по-київськи.
Четверта еміграція
Сум'янці Дар'ї Бурі 27 років. Близько 10 з них вона провела в еміграції. Кілька років жила у Польщі, поки вчилася в університеті, у 2016 переїхала до Китаю, вивчати китайську, бо отримала стипендію. Там же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Кємалом. Саме в Китаї Дар'я завела лайфстайл-блог в Instagram і відкрила власну рекламну агенцію Daria Buria target.
Дар'я і Кємал в Шанхаї. Фото: Дар'я Буря, Instagram
Кємал, як і Дар'я, жив і працював у Китаї. Він народився в одній із пострадянських країн. Коли почалася пандемія коронавірусу, обидва виїхали з Китаю. Кємал оселився в Стамбулі, а Дар’я повернулася в Суми, тож тривалий час вони мали стосунки на відстані.
Восени 2021 року іноземні та українські ЗМІ постійно писали про неминучість повномасштабного нападу Росії на Україн. Дар'я говорить, що тоді, як і більшість, не уявляла, що таке війна.
— Мені здавалося, що коли почнеться вторгнення, я вже не зможу виїхати з України, а значить, і не побачу Кємала. Ми багато розмовляли про те, що робити, прорахували варіанти, і зрештою вирішили, що мені варто їхати в Стамбул, — говорить Дар'я.
Вона переїхала туди наприкінці січня 2022 року, розуміючи, що в цій країні, можливо, доведеться прожити кілька років. Менш ніж за місяць після переїзду росіяни вторглися на Сумщину.
Вперше після деокупації області Дар’я приїхала в Суми в жовтні 2022 року. Відтоді поверталася додому щокілька місяців. Каже, що під час другої поїздки в Україну навесні 2023 року зрозуміла, що хоче повернутися до Сум разом з чоловіком і жити тут, адже відчула себе щасливою вдома.
Кємал розумів, наскільки це для неї важливо, тож погодився на переїзд. Для того, щоб приїхати в Україну, йому потрібна була віза, тож вони поїхали до Сакартвело, щоб одружитися – там їм видали сертифікат про шлюб міжнародного зразка й вони почали готувати Кємалу документи для переїзду.
Дар'я і Кємал. Фото: Дар'я Буря, Instagram
«Свята Трійця: бюрократія, мова, народ»
У кожній еміграції Дар'ї було найскладніше впоратися з трьома речами — бюрократією, мовою та ментальністю місцевих жителів. Вона жартома називає це «Святою трійцею». У Стамбулі найбільшою перешкодою для неї стало те, що вона не знала турецької. Це була вже четверта еміграція для неї, проте вперше мова була зовсім чужою. Це ускладнило оформлення дозволів на проживання, хоча чоловік допомагав і перекладав.
Набережна в Туреччині. Фото: Дар'я Буря, Instagram
— Я дуже люблю Стамбул, а найбільше — його море. Ми жили поряд з набережною, тож коли мені було погано, завжди приходила туди. А ще подобалося, що в місті багато кучерявих — всіх людей з кучерями я автоматично вважаю дуже красивими та й почувалася між ними як своя.
Але за два роки Дар'я так і не стала в Стамбулі своєю. Їй не подобалося, що турки завжди скаржаться, але нічого не роблять, а політики налаштовують народ проти України.
— Складно жити в країні, з політикою якої ти не згодна. Мені не подобалася риторика Туреччини на світовій арені. Щобільше, знайомі говорили моєму чоловіку, що війна Росії проти України почалася, бо Зеленський догрався і ми самі в усьому винні — це те, що говорить народу їхня влада. Проте я нічого не могла з цим зробити, адже була чужою в цій країні.
Дівчина говорить, що коли почалася повномасштабна війна, Кємал співпереживав трагічним подіям в Україні. Спершу Дар’я пояснювала йому й розповідала про все, що відбувається, проте згодом, говорить дівчина, йому стало важко справлятися з такою кількістю емоцій та новин. Та він все одно завжди розумів, що відбувалося в її рідному місті.
Також після початку повномасштабного вторгнення до Туреччини хлинув потік заможних мігрантів з Росії, які витрачали в містах значні кошти. Дар’я говорить, що це створило для них з Кємалом значні проблеми. Тамтешні рієлтори за оренду житла почали вимагати завдаток за 14 місяців. Це, за її словами, знищило їхні шанси на окреме житло, тож понад два роки пара жила в квартирі з мамою Кємал та другом Дар’ї, який виїхав з Криму. Сум’янка згадує, що це чимось нагадувало спільний гуртожиток.
Вона розповідає, що в Туреччині товаришувала переважно з українками, які переїхали туди багато років тому. Також за кордоном часто доводилося перетинатися в спільних компаніях з мігрантами з Латвії, Естонії, а ще з білорусами та росіянами.
— Не те щоб ми конфліктували, але мені навіть на фізичному рівні було важко знаходитися з ними в одному просторі, чути їхню мову. Ти завжди чуєш цей акцент, його ні з чим не сплутаєш. Думаю, це ще одна причина, чому не хотіла там лишатися.
«Все ж поїду додому»
Дар’я вже понад два роки жила в Стамбулі. Останній рік вони з чоловіком готували документи, щоб переїхати в Суми. Проте у той час почали з’являтися чутки про ймовірний новий наступ на Сумщину, а прикордоння обстрілювали ще частіше. Тоді Кємал почав переконувати її переїхати в США. У пари саме з’явилася можливість подати документи за програмою та отримати дозвіл на в’їзд до країни.
— Хоча у Кємала тоді вже була віза в Україну, він переймався, що в країні де йде війна, йому буде складно знайти роботу й буде менше можливостей, аніж в США.
Важливу роль зіграло і те, як близько Суми знаходяться до кордону з Росією. Дар’я говорить, що якби її рідне місто розташовувалося б десь на заході країни, то сумнівів у чоловіка було б значно менше. Проте це була б вже п’ята еміграція Дар’ї. Переїзд до США означав би, що їй доведеться знову жити в чужій країні, звикати до нових міст, людей навколо. Знову бути далеко від родини.
— На той час ми з чоловіком «топили» за два варіанти. Він хотів у США, а я — додому. Хоча розуміла, що переїзд туди відкрив би великі можливості для нас, проте думка, що я буду ще далі від родини пригнічувала.
Котлета по-київськи із Сільпо й обстріл «шахедами»
Вони приїхали до Сум у квітні 2024 року. Перше, що зробили в місті — купили котлети по-київськи у «Сільпо». Дівчина говорить, що чоловік найбільше чекав на те, щоб спробувати нашу їжу, й не розчарувався. Потім зустрілися з її родиною та знайомилися з містом.
— Коли приїхали в Суми, чоловік сказав, що я описувала все гірше, ніж є насправді. Не те щоб я казала, що тут погано, зовсім ні. Але попереджала, що порівняно з китайськими містами й Стамбулом, наше місто маленьке, тут є обшарпані будиночки. Проте зараз я не помічаю, що йому не вистачає якихось столичних переваг. Говорить, що відчув себе тут як удома, — розповідає Дар’я.
Вона додає, що Кємал швидко освоївся в Сумах. Йому подобається їжа в місцевих закладах, також він любить проводити час у місті: ходити на стендапи, тренування, в гості до родини, навіть садити разом картоплю. Та найбільше, каже Дар’я, йому подобається бачити її щасливою.
Ще по приїзду Кємал дивувався обізнаності українців, щодо політичного життя. Адже тут всі знають імена міністрів, за що вони відповідають, також люди впізнають навіть деяких депутатів. Тоді як в Туреччині, у кращому випадку, місцеві знають ім’я президента, говорить Дар’я.
— Як тільки ми прибули в Україну, то заїхали в Київ. Тоді Кєма запропонував сходити разом на Майдан, бо знав, що там виставляють прапорці на честь загиблих військових. Ми прийшли туди, постояли, він заплакав, я теж пустила сльозу й вирішили, що час додому. Думаю, він відчуває який важкий період проживає Україна. Кємал розуміє це настільки, наскільки може осягнути іноземець.
На третій день після переїзду до рідного міста Дар’ї, росіяни атакували Суми «шахедами». Хоча до цього Кємал говорив, що не особливо турбується про обстріли, проте дівчина говорить, мабуть, у цей момент він дійсно зрозумів і відчув, що це означає. Зараз же він переконує, що очікував гіршого, а на звуки вибухів майже не зважає.
Крім посилення обстрілів, подружжя стикнулося зі ще однією проблемою — у Сумах, як і в Стамбулі, було складно орендувати житло. Рієлтори розводили руками й говорили, що такого житла, яке шукало подружжя, зараз немає. Також щоразу перепитували, чи є у них місцева прописка, бо не хотіли здавати квартири переселенцям з області. Коли ж вдалося знайти гарне житло, рієлторка вимагала крім оренди й оплати послуг, доплатити ще кілька тисяч, щоб просто оглянути його.
— Після розмови з рієлторкою почувалася максимально безпомічно, адже було уявлення, що коли я приїду в рідне місто, то зможу щось вирішувати, на щось впливати. Мого чоловіка це обурило ще більше — він уявляв собі, що ми тут мало не обіймаємося у вишиванках і співаємо пісні, підтримуємо один одного, як це було на початку повномасштабної війни. Постійно повторював: «Як це так, наживатися на своїх».
Парі таки вдалося орендувати квартиру в Сумах. Для цього вони виконали вимогу рієлторки. Нині Кємал і Дар’я поступово облаштовують квартиру.
Зараз подружжя оформлює необхідні документи й дозволи для Кємала, щоб він міг жити в Україні. Дар’я говорить, що це довгий процес, адже треба отримати чимало довідок, написати безліч заяв, для чого мало не щотижня вони обходять різні державні установи.
Попри це, Дар’я знаходить в Сумах те, що не зможе проміняти ні на що. Розповідає, що хоч це і звучить дивно, але вдома почувається безпечніше. Тут не хвилюється, що раптом захворіє, адже відвідати лікаря, навіть у приватній клініці, коштує значно дешевше. Ще любить компактність Сум, бо за день встигає значно більше, ніж у великому місті й майже скрізь ходить пішки.
— У мене дуже тісні зв'язки з родиною. Це, мабуть, головна причина, чому я повернулася в Суми. Мама, тато, брат, бабуся — всі мої рідні тут. Найбільша мрія була — жити вдома й щоб тато познайомився з Кємалом, бо він жодного разу не бачив, за кого вийшла заміж його донька. Сьогодні ж в тата день народження і ми святкуватимемо його разом.
Переїзд до Сум. Фото: Дар'я Буря, Instagram
Також Дар’я говорить, що захоплюється молодими сумськими підприємцями, які навіть під час війни розпочинають власні бізнеси й активно їх розвивають — відкривають нові спортивні клуби й заклади, проводять івенти, займаються благодійністю. Вона не помічала такого раніше й, ймовірно, сум’янам вдалося віднайти це в собі після початку великої війни.
— Коли я виставила відео у блозі про те, що ми приїхали до міста, то нам писали в коментарях «Хто сповна розуму туди поїде?» та «Суми ж найдепресивніший регіон». Але я дуже кайфую, що живучи тут, можу підтримувати місто, локальні бренди. Адже люди, які щось роблять у Сумах, — титани.
«Не давати росіянам стільки сили»
Дар’я повернулася до міста, коли посилилися обстріли прикордоння, з’явилися чутки й прогнози з приводу можливості нового наступу. А на піку цих новин їздила на ретрит в Карпатах. Говорить, що дратувалася, коли дівчата з інших регіонів ніби співчували їй, що вона з Сумщини.
— Не хочу бути в позиції жертви, розказувати всім, що ми бідні й нещасні й треба кричати про Сумщину. Мені не подобається цей тренд, бо вважаю, що люди, які тут живуть, дуже сміливі.
Родина Дар’ї все ж продумала «план Б», на випадок нового наступу, адже від росіян очікують чого завгодно. Вона ж продовжує слідкувати за новинами, повідомленнями про війська ворога біля кордону з Сумщиною, але намагається не піддаватися паніці. Говорить, що цьому сприяє те, що ці новини читає вдома, а не десь далеко, бо так ще більше б переживала за близьких.