Понад пів року тому Цукр вперше назвав мешканців Сум сум’янами. З того часу й до сьогодні майже під кожним нашим текстом точиться дискусія про те, чи правильно ми вживаємо цю назву. Тому разом із філологами, краєзнавцем та історичним мотиватором ми з’ясували походження слів сум’яни, сумчани й сумці, перевірили їхню відповідність правилам української мови та доречність використання. У такий спосіб спробуємо пояснити, чому наша редакція вирішила не вживати назву «сумчани».
Звідки походять назви сум’яни, сумчани й сумці
Історичний мотиватор, екскурсовод та засновник проєкту «Сумиґард» Євген Мурза розповідає, що, слова «сум’яни», «сумчани» й «сумці» мають один корінь і утворилися від початкової назви нашого міста – Сумѝн. Така назва походить від річок, на березі яких і заснували місто: Сума (нині Сумка) і Сумка (нині Стрілка). Він каже, що ці слова походять із тюркської мови, де корінь «су» означає воду.
Картограф 17 століття Гійом Левассер де Боплан зробив внесок у поширення історії України за кордоном. Він видав книгу «Опис України», де зобразив географічне середовище, природу та історію заселення, зокрема, Середньої Наддніпрянщини. Як зазначає Євген Мурза, саме Левассер де Боплан вперше вжив назву Суми на карті «Частина України, Київське воєводство». Так він позначив річку Сума назвою Суми.
З Архіву Євгена Мурзи
— Термін сумці виник у 18 столітті, продовжує Євген Мурза. — Тоді так називали виборних козаків, які несли військову службу, а пізніше — гусарський полк. Якщо подивитися на сусідні міста, то схожі назви були й там. Згадаймо назву п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка».
Відповідно, в Полтаві живуть полтавець й полтавка, а в Сумах — сумець і сумка. Проте слово «сумка» також означає і торбину, але нічого спільного з нею не має, бо тюркський корінь «су» — це вода. Також слово «сумець» вживалося й на позначення прізвищ. Євген Мурза згадує українського фольклориста Миколу Сумцова.
До прикладу, дослідник Слобідського фольклору другої половини 19 століття Микола Сумцов своє прізвище описував зросійщеним. Раніше воно звучало як Сумець — тобто той, хто походив з міста Суми. Так само є Полтавець, Ізюмець, або зросійщене Ізюмцев, — пояснює Євген.
Поява сум’ян і сумчан
Форму «сум’яни» було зафіксовано у 19 столітті. Зокрема, у листах і віршах поета Пилипа Морачевського. Краєзнавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики та філології СумДУ Сергій П’ятаченко розповідає, що Пилип Морачевський, який певний час викладав у сумській гімназії, свої вірші присвячував жителькам Сум. Він називав їх «прєкраснимі сумянкамі». До слова, Морачевський невдовзі почав писати українською мовою та став першим, хто зробив український переклад Біблії.
З архіву Сергія П’ятаченка
Ще одна притаманна відтопонімічна назва для мешканців Сум — сумчани. Вона з’явилася і поширювалася пізніше — у 20 столітті. Євген Мурза зазначає, що суфікс -чан активно використовували в імперській, а згодом і радянській пресі. Історичний мотиватор припускає, що цьому передувала політика російської влади всіх часів, яка хотіла зробити українську мову подібною до російської.
— Назва сумчани поширюється у 20 столітті. Це пов’язано із політикою Російської імперії та СРСР, де влада знищувала українську мову. Проте також ця назва зустрічається у роботі «Історія Слобідської України» видатного дослідника історії Дмитра Багалія. Книга видана у 1918 році, а це — період становлення української державності, — говорить Євген Мурза.
Харків’яни, львів’яни, сум’яни
Кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри журналістики та філології СумДУ Алла Ярова пояснює, що відтопонімічні назви в українській мові утворюють за допомогою суфіксів -анин/-янин, -ани/-яни, -ець, ц(і). Також використовують і суфікси -чанин, -чан(и) та інші. Саме через існування кількох твірних суфіксів і з’являються синонімічні назви сум’яни, сумці та сумчани. Проте утворення останньої не відповідає правилам мови, — наголошує науковиця.
— Звуковий комплекс -чан з’являється тоді, коли звуки [цьк] або [ц], що є в корені топоніма, чергуються з -чч або -ч. Наприклад, Донецьк — донеччани, Вінниця — вінничани. Коли такого чергування немає, то маємо львів’яни, харків’яни. Отож, беремо основу від топоніма Суми й додаємо суфікс: -сум + -ян(и) — це сум’яни, — пояснює Алла Ярова.
Філологиня також згадує форму сумняни, яка вживалася здебільшого в селах. Тут переважає слобожанська діалектна риса — замість [мй] говорити [мн]: мнясо, мняч, мнякий тощо.
Доцентка СумДПУ ім. А.С. Макаренка, кандидатка філологічних наук Олена Кумеда у своїй статті «До питання історії однієї відтопонімічної назви: сумчани — сум’яни — сумці» пише, що в радянський час суфікс -чан унормувала російська літературна мова. Під її впливом цей суфікс закріпився в українському словотворі, як норма для окремих відтопонімічних назв: полтавчани, сумчани, луганчани. Так харків’яни й сум’яни стали харківчанами та сумчанами.
Алла Ярова пояснює це явище законом «ряду», коли нові назви утворюють за певною наявною словотвірною моделлю, яку нав’язали й закріпили.
Сум’яни — це пошук ідентичності?
Сергій П’ятаченко вважає, що з початком повномасштабної війни питання самоназви стало одним із визначних, бо пов’язане із пошуками та утвердженням нашої національної ідентичності. Також філолог розповідає, що назва «сумчани» вже закріпилася у середовищі міста, проте це не заважає нам вживати слово «сум’яни».
— У словниках закріпиться та форма, яку найбільше використовуватимуть люди. На сьогодні чинним залишається слово «сумчани». Але цілком можливо, що форма «сум’яни» стане паралельною, або витіснить назву «сумчани», граматична форма якої не відповідає нормам української мови.
