Кінцева зупинка за виїздом із Сум. Маршрутка мирно зупиняється біля обочини, і з неї висипаються пасажири. Трішки далі, за деревами та чагарниками, виглядають собачі будки. Здалеку вони більше схожі на вулики, але віддалений гавкіт собак швидко розвіює цю думку.
Ще в лютому та на початку березня буквально за два кілометри від Центру перетримки Сумського товариства захисту тварин, йшли запеклі бої. Як згодом скаже волонтерка Аліна: «Перший тиждень був найстрашнішим, ми не знали, чи влучив сюди снаряд, чи не ходять тут часом орки». Сьогодні ж ми крокуємо стежкою, яка веде до поля, а звідти — до густонаселеного собачого містечка. Тварини бачать чужих і здіймають лемент.
Волонтерка Катя саме вручну замішує кашу, проте досить швидко погоджується провести екскурсію. Веде поміж будок і вольєрів, називає кожну тварину іменем. Пояснює характер абсолютно кожної собаки, яка зустрічається нам на шляху. Описує їх, неначе людей — каже, цей пес дуже життєрадісний, а цей — сором’язливий, тож із будки не вийде.
Одні собаки у вольєрах, адже примудряються вилізти з-під ошийника. Плюс, там перебувають ті тварини, які можуть бути в зграях — «бо вони компанійські». Інші — на ціпках. Це молоді тварини з бойовим характером. Ще кілька — вільні птахи — собаки старшого віку.
До війни, під опікою Центру перетримки тварин було близько 350 собак. Приблизно 50 котів волонтери перетримували вдома, доки тваринам шукали сім’ї. На всю цю зграю — десь 15 добровольців: людей, які приготують, рознесуть їжу, наллють води, привезуть продукти, відвезуть до лікарні, почухають, погладять, вигуляють.
Собаки знаходилися близько до обстрілів
Ми заходимо до кухні притулку, там у великих залізних каструлях вариться каша для собак. Волонтерка Аліна, вимішуючи їжу, розповідає:
— Я спала, коли мені подзвонили й сказали, що розпочалася війна. Вийшла на вулицю, чую, щось бахкає. У той день я мала їхати до центру перетримки. Ми зідзвонилися з іншою волонтеркою Ілоною, й вирішили, що треба поспішати. У першу чергу, треба було наварити їжі собакам і нагодувати їх.
Аліна не пам’ятає дату, але згадує, як в один із днів, коли вони їхали до собак, назустріч виїхала колона росіян. Військові рф відкрили хаотичний вогонь, але машину волонтерів не зачепило. Каже, вдалося заїхати в двори й там перечекати.
— Саме в той день почалися бої біля Артучилища. Перший тиждень був найстрашнішим, адже собаки знаходилися близько до обстрілів. Ми не знали, чи влучив сюди снаряд, чи не ходять тут часом орки.
Дівчина говорить — жила від дзвінка до дзвінка. У цьому притулку перші дні чергувала її колега, Аліна ж опікувалася тваринами в Центрі на Хіммістечку.
Якщо я не приїду — собаки будуть голодні
— Розмови про війну йшли всю зиму. Десь у січні ми почали збирати запаси. Ще до війни ми намагалися зібрати продуктів хоча б на два місяці наперед. У нас багато тварин, за день знайти їм їжу було б неможливо. Волонтерів, які в мирний час допомагали, стало менше — десь шестеро людей.
— Єдине, щоденно надходило м’ясо — армія рф обстрілювала села в районі, фермери телефонували нам і казали: «Вчора померло 300 курей, приїдьте заберіть». Цим ми й запасалися, доки не прийшла перша гуманітарна допомога, й доки ми самостійно не змогли закупити корм.
Загалом, робота в центрі перетримки тривала в досить звичному темпі. Проте, близько місяця собак не вигулювали територією, а містянам заборонили їх відвідувати. Аліна показує рукою десь на горизонт — каже, звідси лупасили ворожі гради.
— Стоїш і слухаєш, чи часом летить не на тебе. Тож новеньким ми заборонили сюди ходити. Самі приходили, швидко готували й розносили їжу, наливали воду та бігли додому.
Катастрофічного браку продуктів не було. По-перше, говорить, ми такі люди, як хом’яки — запасливі. По-друге, самі не з’їмо, а принесемо собакам.
— Коли були дуже важкі дні й було дуже гучно, я сиділа вдома й думала: «Сьогодні не поїду — і собаки будуть голодні. А я ж сьогодні їла». І приблизно так думав кожен наш волонтер, який приїжджав.
Аліна розповідає, що собаки важко перенесли активні бойові дії. Говорить, що раніше кожну новорічну ніч волонтерка Ілона та голова організації Олександр Володимирович приїжджали до притулку, щоб заспокоювати тварин від гучних салютів. Ночами, коли були обстріли, ніхто не міг поїхати до собак і втішити їх.
— Ми просто навіть не знали, чи вони живі. Щоранку Олександр Володимирович полями йшов перевіряти, як у центрі перетримки пройшла ніч.
На сьогодні всі собаки притулку пережили бойові дії. Щобільше, сюди привезли кількох нових тварин. Деякі з них зі стрілецькими пораненнями.
Поляки кажуть, що в нас дуже красиві собаки
— Нам вдалося зробити два етапи евакуації наших підопічних до Польщі. Перша була безпроблемною, адже котів і собак можна було передавати без титрів і чіпів. Під час другої вже вимагали паспорти, чіпи та довідки.
Загалом, вдалося евакуювати близько 73 тварин. Їх, як говорить Аліна, супроводжувала «сумська дипломатка» перекладачка Аліна Підлісна. Волонтерка підкреслює, відправляти підопічних центру в невідомість вони не можуть.
— Нам треба бачити, куди тварини приїжджають і де їх розміщують.
У Польщі підопічні сумського притулку потрапили на домашні перетримки. Близько п’яти собак уже знайшли господарів.
— Поляки, до слова, кажуть, що у нас дуже красиві собаки. А ще — дуже бойові. Запитують, чи не вчили ми їх часом битися проти росіян.
На сьогодні, у сумському центрі перетримки проживає близько 300 тварин. Склад волонтерського кістяка залишається той самий — вони приходять сюди своєрідними змінами, чергують удень.
Нещодавно притулок отримав гуманітарну допомогу — корми для тварин. Аліна каже, коли працювати тут стає дуже важко фізично чи морально — замість каші підгодовують тварин саме ним. Почали частіше приходити інші волонтери, які вигуляють собак. Наприклад, за сьогодні було вже три вигули.
Запаси їжі є — лише сухих кормів вистачить на кілька місяців. Крупи закінчуються, адже місцеві фермери або виїхали, або їх господарство зруйноване чи пошкоджене. Це питання для волонтерів залишається відкритим.