До Дня вишиванки ЦУКР попросив сумчан поділитися своїми фото та історіями сорочок. І ось, що ви нам надіслали.
Ніна і Зореслава Шеденко
Наші вишиванки раніше були рушниками. Вони своїми крилами обнімали світлини рідних та образи. Створювали ці шедеври вишивки свого часу бабуся та прабабуся: Устина й Надія. Згодом рушники довго лежали в шафі. Частина з них і досі зберігається як пам’ять про рідних, а частині ми вирішили дати друге життя й виготовили з них сукні-вишиванки.
Наталка Дєнісова з чоловіком та сином
Вишиванка, що на мені, придбана в бомбезному львівському магазині стародавнього одягу!) Буковина, дрібнющій бісер, мережка шовковою ниткою, тонке, біле домоткане полотно! І це, зважаючи на те, що цій дівчинці вже більше 100 років!) на відміну від власниці-молодухи) Чоловік же, як і син, покірно вдягає сорочку, яку вишила йому любляча дружина).
Перша вишиванка, перший день Незалежності, щоки, що за 3 роки безслідно щезли. Вишиванка – найкращий оберіг, особливо, якщо зроблений своїми руками! На мені теж моя перша «серйозна» вишиванка. Тканину везли аж зі Львова (знову ж таки), бо в Сумах, на той час, з льоном були проблеми.
Ще один результат української йоги і медитації – вишивки 🙂 наші весільні костюми. Домоткане полотно, привезене з Яремче ще у далекому 2011 році. Чекало свого часу аж до 2014 року. Мені дуже хотілось одружитись у національному костюмі, навіть якщо він стилізований, а надто, якщо це величезна економія для родинного бюджету 🙂 На роботу пішло десь з півроку, але воно ж того варте! 🙂
Весільна фотосесія у краєзнавчому музеї – ето бєзценно! 🙂
Наталія Санжаревська
Перша сорочка, найстаровинніша і найцінніша. Належала моїй прабабусі Антоніні Кіндратівні Лисенко (1904-1993 рр). Рукави з вишивкою збереглися чудово, а от середину довелося замінити. В дитинстві я була учасницею фольклорного колективу “Маківки” і ця сорочка красувалася на багатьох сценах України. Сподіваюся, що свого часу, передам її, як сімейний оберіг, своїм дітям і вони теж будуть носити її з гордістю, як і я.
Ця сукня вже сучасна, дуже зручна і практична. В ній відходила майже всі літні місяці вагітності, тож синочок зростав вже під «генетичний кодом нації».
І останній комплект: купували за проханням мами заготовку під вишивку, щоб було чим займатися довгими зимовими вечорами. А врешті-решт, дошивала ночами, щоб встигнути до нашого весілля. Тож вбрання у нас були ексклюзивні.
Олександр Середа
Цю вишиванку мені купила мама, коли ми були в Карпатах приблизно 3 роки тому. Я її дуже люблю і вона значить для мене дуже багато.
Я її одягаю як «оберіг», коли маю виступати перед великою кількістю людей.
На одному з заходів я на стільки перенервував, що заплутав китички і до сих пір не можу розв’язати. Але тоді я отримав 2 місце на всеукраїнському конкурсі екскурсоводів, тому сприймаю це як дуже добрий знак.
