Указ про присвоєння статусу національного театру імені М. С. Щепкіна з'явився на сайті Офісу президента 8 вересня. Одразу після появи цієї новини в інтернеті розпочалася дискусія. «Давно пора» — говорять одні, «це політичний піар» — чути з іншого боку. А дехто натякає на фінансовий інтерес як основну мотивацію таких рішень. Чи були вагомі підстави для нового статусу та чи правда, що тепер співробітники театру будуть заробляти значно більше — розбирався для Цукру Євген Коген.
Що сталося
8 вересня президент Володимир Зеленський, під час робочої поїздки до Сум, привітав театр імені Щепкіна з наданням статусу національного. Він прослухав у сумському театрі фрагмент опери «Запорожець за Дунаєм» та повністю переконався у правильності рішення, з яким приїхав до міста: «Надання статусу національного — це не дарунок від президента чи уряду. Це дійсно справедлива й об’єктивна оцінка. Тому що ви, театр, на це заслуговуєте» — повідомив він колективу «щепкінців».
Цим своїм указом президент дав привід радіти одним і сумувати іншим. Наприклад, іронічний коментар написала на своїй сторінці у фейсбуці театрознавиця Ірина Чужинова, керівниця аналітичного відділу Українського культурного фонду:
«Завтра прочитаємо вітання у New York Times та в The Guardian. Вітаю всіх театралів із новою планкою в театральному мистецтві! Пропоную слоган для присвоєння статусу національного театру — Зміг Сумський театр — зможеш і ти!»
Критику нового статусу театру імені Щепкіна можна умовно розділити на два пункти:
- Нібито Суми ще поки не заслужили «національний» театр, не дотягують до критеріїв, і якщо вже давати статус Сумам, то чому тоді не дати усім іншим?
- Гроші. Бюджетне фінансування національного театру теоретично має стати значно кращим, ніж академічного.
З першим пунктом все доволі непросто — в тому плані, що в гуманітарній площині сперечатися щодо термінів та формулювань можна без кінця та краю.
У Положенні про національний заклад (установу) України є декілька пунктів щодо критеріїв надання статусу національного для театрів України, а саме:
- Загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності закладу
- Розроблення і практична реалізація ним найважливіших державних програм у гуманітарній сфері
- Наявність у закладі визнаних на загальнодержавному або світовому рівні фахівців та їх авторських шкіл чи фахівців з високим рівнем професійної кваліфікації та великим досвідом практичної роботи
- Перспектива подальшого його розвитку
- Будівлі та приміщення, у яких заклади здійснюють свою діяльність, а також прибудинкова територія повинні бути доступними для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення
Вимірювати визнання в Україні та світі кожен може по-своєму. І нижче ми будемо мати нагоду оцінити вагомість аргументів представників театру. А от щодо додаткового фінансування — тут складно з іншої причини. Його може просто не бути. Першим натякнув на можливі проблеми голова Сумської обласної ради Володимир Токар у той самий день, коли театр отримував вітання з новим статусом:
«Зарплата на сьогодні керівника — 37 тисяч гривень. Як стане він національним — уже 100 тисяч гривень. У заступників на 8% менше. Треба буде здійснювати виїзди за кордон, щоб він мав визнання і за кордоном. Це треба шукати гроші. Чи будуть вони в області, мені складно зараз сказати, ми ж не можемо обрахувати всі витрати, але витрати будуть страшні. Якщо обласна рада проголосує і передасть його Мінкульту, то тоді всі затрати, як сказати, витрачатиме Міністерство культури», — сказав він «Суспільному»
Досвід Дніпровського національного театру
У тому ж випадку, коли національний театр лишається на балансі області — як показує практика — існує великий шанс, що збільшення обсягів фінансування взагалі не відбудеться. Це нам підтвердили приміром у Дніпровському національному театрі імені Шевченка, який здобув свій статус не так давно — у 2018 році.
«Стосовно надбавки до зарплатні… Сподіваємося, що найближчим часом її нарешті отримаємо. Очікуємо» — відповів Цукру завліт театру у Дніпрі Віктор Шевченко. «Якщо надбавку очікуємо, значить не бачили. А шевченківці працюють так само натхненно і самовіддано, як і всі 100 років», — додав він.
Відповідь обласної адміністрації
У новоствореному департаменті культури ОДА нам також підтвердили, що театр не планують передавати Кабміну. У своїй відповіді Цукру, його очільниця Любов Карпенко підкреслила вирішальну ініціативу голови ОДА у питанні присвоєння статусу. Чи знайдуться ж в області кошти, аби його забезпечити належним чином — поки невідомо.
Микола Юдін
Директор театру імені Щепкіна
Для нас це власний виклик
Міністерство культури, включаючи попередні його склади, тричі надавало погодження щодо відповідності нашого театру статусу національного. Звісно, що для нас це власний виклик, не лише мистецький, а й соціально-політичний, адже маючи довжелезний кордон з Росією, ми завжди сповідували українські духовні цінності.
Сумніви щодо надання нам статусу можуть бути лише у тих людей, які ніколи не були в нашому театрі, які ніколи не бачили наших вистав, або яким просто не подобається, що хтось працює належним чином. Що ж до фахівців, професійних критиків, а не критиканів, то доречним буде нагадати, що за результатами престижного Всеукраїнського театрального фестивалю премії «ГРА» дві вистави Сумського театру «Лісова пісня» та «Пер Гюнт» зазначені у лонг-листах фестивалю у п’ятірці кращих драматичних вистав. Не дивились вони виставу «Відключені», що на фестивалі у Кракові отримала диплом «Найліпша вистава», а актор Владислав Писарєв — диплом «Найліпший актор першого плану».
Чому до нас йдуть молоді талановиті режисери, такі як Роман Козак, Джек Кловер (Велика Британія), досвічені Раду Гілаш (Румунія), чудовий музикант, диригент Людмила Стичук, знаний режисер Лінас Зайкаускас (Литва), балетмейстер-постановник Віктор Байстрюченко, чому із задоволенням співпрацюють з нашим театром? Бо ми створили такі належні комфортні умови для творчості.
Статуси «не дають», їх здобувають
Дехто говорить про фінансовий аспект, мовляв, що національний статус виборюють, щоб виросла зарплата? Сам «статус національного» для нас — це лише нульовий цикл, з якого треба розбудовувати театр. А зарплати — то з іншої сфери. Для того, щоб розвиватися, дійсно потрібні гроші, але мова не про зарплатню, а про матеріально-технічне забезпечення театру.
Впевнений, що театр в цілому і наш зокрема, здатен змінювати свідомість людей та впливати на менталітет. Мені хочеться, щоб в Україні було більше театрів національного зразка, які пропагандують українську духовність, бережуть українську культурну спадщину. Але статуси «не дають», їх здобувають.
Микола Ластовецький
Народний артист України, артист драми в театрі імені Щепкіна
Алла Ластовецька
Артистка драми в театрі імені Щепкіна
Не за один день вискочили у новий статус
Наш театр пройшов такий шлях. І в тотальну радянщину вистояв, на своїх плечах ніс нашу національну драматургію, витримав усе. Наш театр заслужив це звання. Ви ж знаєте, що в прикордонній області це ще важче було все робити — ми національний театр не тільки за статусом, а головне за історією, за нашим духом. Коли прибічники так званого «русского мира» заявляли, що Сумщина — це не Україна, «это Слобожанщина», ми доводили, що ми український театр.
Ми не відразу ж вискочили на новий статус, не за один день — ми пройшли усі щаблі, були і музично-драматичним, потім обласним театром, і нарешті академічним. Наші актори отримували звання поступово — заслужених, народних. І живі, і ті корифеї наші, фундатори нашого театру, які вже пішли з життя. Талановита молодь також у нас з'явилася, яка не боїться нових форм та підходів у драматургії. Ми всі разом вийшли на новий рівень.
Насправді ми цього давно чекали. Як кажуть, віяло у повітрі. Ну і директор у нас амбітний, цілеспрямований. Думаю, що він побачив наш новий потенціал і тому повірив, що вже пора рухатися далі, що ми готові до нових вимог. Коли ж він відчув підтримку Києві — все нарешті зійшлося.
Театр — це дуже високе мистецтво
Чи збільшаться вимоги до колективу? Ну а як же! Це передусім вимоги до себе, ми тепер всі перед собою маємо ставити завдання працювати більше, без штампиків, якими легко заробити аплодисменти. Статус академічного теж не дозволяв розслабитися, але тепер легкого життя не має бути. Театр — це дуже високе мистецтво, і тепер у нас не має бути причин про це забувати.
Ви знаєте, ми не економісти. Але ми повинні всі розуміти, в якому стані знаходиться наша держава. Ми всі забуваємо, що йде війна. І навіть в такій ситуації держава знаходить спосіб підтримати наші театри. Справжній актор, мені здається, готовий чекати. Він не дуже в цьому плані переживає. Йому достатньо підтримки глядача та інколи відгуків у пресі. Зараз справді ми у такому піднесенні всі, ейфорія присутня. Як кажуть: «Звершилося!»
Олег Вергеліс
Заслужений журналіст України, театральний критик, заступник голови Національної спілки театральних діячів
Рішення можна сприймати і як політичне
У мене завжди було стримане ставлення до надання статусів театрам напередодні виборів. У цьому випадку, вважаю, для театру це благо. Може, це позначиться на тарифних окладах у бік їх збільшення, може це відкриє двері в театр видатним режисерам, які там поставлять свої вистави. Загалом, це рішення можна сприймати і як політичне. Театр буквально на кордоні з Російською Федерацією у такий напружений час і має бути підтриманий згори як центр української культури у такому великому і стратегічно важливому регіоні.
Про різну реакцію в професійних колах, то я цим не сильно цікавлюся. Хтось, очевидно, щиро радіє, хтось заздрить і казиться. Все як завжди в українському театрі. Але на таке не варто зважати. Головне, аби новий статус дав новий імпульс для творчого пошуку і цікавих художніх процесів в театрі.
Національний — не вирок і не почесна грамота
Зміни в театрі залежать не від міністра культури та не від президента. А насамперед від самого театру — його лідерів і його митців. Сьогодні, на мій погляд, сумський театр має потенціал і має умови для творчого сплеску і творчого росту. У театрі є активний досвідчений директор Микола Юдін, є цікава режисерська гільдія — Лінас Зайкаускас, Роман Козак, Влад Писарєв, звісно, є талановиті актори.
Той репертуар, який особисто я у свій час бачив в театрі, свідчить про творчий неспокій, прагнення відійти від звичних шаблонів регіонального розважального театру — це вистави за творами Лесі Українки, Едмона Ростана, Генріка Ібсена, Вільяма Шекспіра, Миколи Гоголя, Славоміра Мрожека. Статус національний — не вирок і не почесна грамота на шкільній лінійці, а швидше поштовх до активізації творчих процесів у цьому ж театрі.
Статуси дали, а фінансово не підтримали
Історія спільна у всіх нових національних. Статуси дали, а фінансово не підтримали поки ніяк. Люди напружені та злі. Готові бунтувати. Це стосується Дніпра, Франківська і навіть столиці. Прем’єр Шмигаль мав би вже давно вирішити цю проблему. Фінансові преференції новим національним у масштабах країни — це копійки. З театрами треба бути чесними й чемними. Якщо сказали А, то робіть і Б. На жаль, у нас іноді вилазить суцільне Б, але в іншому, лайливому, сенсі.
Якщо говорити не тільки про фінансовий контроль з боку держави, а й про контроль репертуару — це справа скоріш журналістів, а не чиновників. Це раніше, в СРСР, чиновники контролювали репертуарну політику, аби скрізь був Ленін і сталевари на сцені. Мудрий художній керівник, такий наприклад, як Захаревич — генеральний директор національного академічного драматичного театру імені І. Франка у Києві, наразі сам має розуміти, як робити репертуар, гідний статусу національного театру.
Головне фото: Театр імені Щепкіна
