Сумський обласний науково-методичний центр культури і мистецтв відтворив чотири весільні головні убори в проєкті «Там, де квітне традиція». Три з них носили наречені в селах Сумщини — Запсіллі, Річках і Залізняку — на початку та в середині минулого століття. Ще один — копія вінка української письменниці Олени Пчілки, який виготовили за музейним зразком 1868 року. Репліки створила начальниця відділу нематеріальної культурної спадщини центру Анна Гавриленко. Уже близько восьми років вона займається реконструкцією та стилізацією традиційного весільного вбрання. Про це майстриня розповіла Цукру.
Як створювали репліки головних уборів українських наречених
У майбутньому команда має на меті відтворити всю весільну обрядовість, притаманну Сумщині, щоб зберегти локальну ідентичність, розповіла директорка центру Євгенія Бистрицька. У проєкті «Там, де квітне традиція» відродили весільні головні убори, які носили в прикордонних громадах Сумщини на початку та в середині 20 століття. У центрі культури написали, що ця спадщина під загрозою зникнення через війну, вимушене переселення людей і руйнування традиційного культурного середовища. У проєкті свідомо не відтворювали звичний для сучасної людини образ української нареченої в традиційному строї. На початку та в середині 20 століття народний святковий одяг змінювався: разом з віночками молоді жінки носили сукні й блузи за модою того часу. Тому в проєкті представили стилізацію, наближену до естетики цієї епохи, розповіли в центрі культури.
Для відтворення уборів Анна Гавриленко використала папір, дріт і парафін, а для одного з них — особливий вид воску. За музейним зразком 1868 року вона відтворила головний убір Олени Пчілки — вінок з апельсинового цвіту, який письменниця одягала на своє весілля з Петром Косачем.
У селі Залізняк головні убори виготовляли з тонкого мідного дроту та спеціального паперу, вкритого білим парафіном, розповіла Анна. Кожну квітку для репліки майстриня зробила вручну, а щоб надати їй характерного «воскового» блиску, кілька разів занурила її в розтоплений парафін.
— Репліки весільних віночків з Запсілля та Річок я відтворила за світлинами, а віночок із Залізняка — за описом і технологією, якої навчилася від майстрині Катерини Гецько. Імовірно, такі головні убори були притаманні весільному обряду початку та середини минулого століття, — розповіла Анна Гавриленко.
Чому Цукр про це пише
Схожий проєкт центр уже реалізовував у 2021 році — тоді Анна Гавриленко теж виготовила репліки весільних вінків із різних куточків області, він мав назву «Княгиня». Потім з’явився дослідницький проєкт «Весільний чин». У ньому зібрали особливості весільного обряду та ролей у ньому. Тоді визначили 10 основних чинів, які побутували на Сумщині. Новий проєкт «Там, де квітне традиція» — це продовження попередніх досліджень центру.
