Протягом останніх десяти років у Сумах сформувалися свої традиції вшанування пам’яті. Здебільшого це практики, що нагадують про полеглих захисників: хвилина мовчання, алея слави та пам’ятники. Містяни створюють і стихійні меморіали, присвячені військовим та цивільним, що загинули внаслідок російських атак.
Утім є й альтернативні способи вшанувати пам’ять загиблих у місті. Розповідаємо, що таке культура пам’яті, як вона впливає на сум’ян та які незвичні кейси пам’ятування могли б перейняти Суми.
Для цього тексту ми поговорили з:
- Марго Васильєвою — комунікаційницею ГО «Вшануй»
- Юлією Корячко — психологинею мережі підтримки воїнів та їхніх близьких Veteran Hub
- Іванкою Ковальчук — керівницею психологічного відділу благодійного фонду «Веста»
Як у Сумах вшановують пам’ять загиблих військових
У громадських просторах Сум дедалі з’являється дедалі більше алей та меморіалів, що вшановують пам’ять про тих, хто загинув у російсько-українській війні. Одним з перших у 2018 році Громадський фонд «Суми» створив Алею та Меморіал слави героям АТО на Центральному кладовищі на Петропавлівській. Його ключовим елементом стала стела з металевих боєприпасів, які привезли з зони бойових дій.
Згодом, у 2020 році, у сквері на вулиці Героїв Сумщини встановили пам’ятник воїну АТО. Робота місцевого митця Артура Гармидера мала нагадувати містянам про ціну миру й віддати шану полеглим захисникам та захисницям.
У 2023 році у парку імені Кожедуба відкрили Алею пам’яті: встановили меморіальну дошку, а поруч висадили 16 сербських ялин. Організаторка акції Альона Назаренко, директорка благодійного фонду «Для Українців», розповідала, що задум втілили в рамках проєкту Greening of the Planet. Це українська ініціатива, що мала на меті висадити мільйон дерев у різних куточках світу.
Вже за рік почали облаштовувати Алею слави на Ново-Центральному Баранівському кладовищі. Підготували сектори поховань, виготовили тротуарні доріжки й облаштувати автомобільну дорогу. Згодом на місцях поховань встановили пам’ятники, над якими зараз майорять десятки синьо-жовтих стягів.
У травні 2025 року на майдані Незалежності облаштували ще одну Алею пам’яті. Це композиція з десятків кубів, на яких вказана інформація про полеглих: імена, фото, посади, військові звання та місця загибелі. Поряд з кубами лежать іграшки, штучні квіти й гільзи — їх приносять близькі, родичі й побратими полеглих захисників. З часом до Алеї додали ще один ряд плакатів.
Окреме місце в місті займають стихійні меморіали. На в’їзді в Суми з боку Києва стелу вкривають десятки прапорів — це нагадування, як військові «закривають» місто собою. Праворуч від фонтану «Садко» облаштували невелику алею з портретами, стягами різних підрозділів та штучними квітами.
Минулоріч на Театральній площі встановили сенсорний термінал, що показує фото й біографії загиблих. На лавках поруч прикріпили таблички з нагадуванням про зниклих безвісти та полонених. Місто вже затвердило план Меморіального скверу, який планують збудувати після завершення війни. Він об’єднає кілька зон: «Скрижалі пам’яті», «Зона агресії», «Територія пам’яті», «Квітучий мир» і «Роковини». Головним об’єктом стане «Сталевий бастіон», як простір для особистого переосмислення та вшанування.
Нематеріальні способи, як сум’яни вшановують полеглих
У Сумах також з’являються ініціативи, що вшановують загиблих діями. Одну з них започаткувала бігова спільнота DobroRun. З 2024 року активісти проводять благодійні забіги в підтримку захисників та захисниць. Маршрут бігунів пролягає через центр міста, а під час хвилини мовчання вони зупиняються біля фонтану «Садко».
У місті також працює осередок ГО «Вшануй» — команда, яка популяризує хвилину мовчання та культуру пам’яті. Її засновниця, бойова медикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» Ірина Цибух, загинула у 2024 році на Харківському напрямку.
Сумську спільноту заснували в листопаді минулого року. Сьогодні вона налічує понад 20 людей. Разом волонтери працюють над тим, щоб зробити процес вшанування системним і залучити до цього місцеву владу. Щочетверга й щоп’ятниці учасники проводять акції-нагадування про хвилину мовчання: о 9:00 вони виходять у середмістя з плакатами. Локації постійно змінюють з міркувань безпеки. Про події повідомляють на сторінці в Instagram, де також пояснюють, як долучатися до ініціатив.
Щонайменше 12 закладів у Сумах призупиняють роботу о 9:00. Серед них — кав’ярні, клініки, відділення банків, салони краси, спортклуби та заправки. На вхідних дверях працівники вивішують оголошення, що в цю хвилину сервіс ставлять на паузу. Раніше ми вже розповідали, як долучитися до цієї акції.
Цьогоріч десять сумських закладів також долучилися до акції «Стіл пам’яті». Її організовує Благодійний фонд імені Іллі Грабара і Платформа пам’яті «Меморіал». Два роки тому таку ініціативу запустила Марія Грабар у пам’ять про коханого Іллю Грабара, який загинув, боронячи Україну.
На столики працівники ставлять спеціальні картки, де кожен міг вказати імена полеглих захисників та захисниць. Згодом ці записи мали увійти до журналу пам’яті, який планували випустити після акції. У межах ініціативи у кав’ярні Valhalla запалювали й підписували свічки пам’яті.
Згадати захисників та захисниць можна також на онлайн-платформі пам’яті «Меморіал». Для Сум тут створили окрему сторінку з розділами «Суми: місто загибелі», «Місто поховання» й «Місто народження». На платформі зібрані портрети героїв із короткою інформацією: датою загибелі, підрозділом, позивним та обставинами смерті.
А що з меморіалами для цивільних?
Згадок про те, що в Сумах уже існують офіційні меморіали цивільних, які загинули в російсько-українській війні, ми не знайшли. Проте минулого року біля одного з корпусів СумДУ з’явився стихійний, що вшановував загиблих унаслідок ракетного удару 13 квітня. У той день загинуло 35 людей, ще 127 отримали поранення. Вже наступного дня містяни приносили на це місце квіти, лампадки й іграшки.
Згодом, у жовтні 2025 року, розпочалися обговорення щодо створення постійної пам’ятки на місці трагедії. Голосування за найкращі ідеї відбувалося на платформі E-Dem протягом місяця. На сайті представили сім проєктів, більшість із них запропонували сумські архітектори та громадські діячі. Перемогла інсталяція «Сльози верби», що імітуватиме вербну гілку з котиками, на яких накопичуватиметься вода. Це символ Вербної неділі, коли росіяни атакували середмістя.
Пам’ять про загиблих цивільних сум’ян зберігають і на платформі «Меморіал». Щоб знайти такі сторінки, потрібно обрати розділ «Цивільні» й у графі «Шукати за особистими даними» ввести «Суми». Також на цій платформі є окремий розділ, де вшановують пам’ять загиблих дітей із Сум.
Культура пам’яті — терапія для суспільства
Зараз в Україні народжується нова культура пам’яті, кажуть експерти. Це сукупність деталей, що закарбовують ставлення суспільства до історії, зокрема до трагічних подій, а також вшановують тих, хто брав у них участь. Вона охоплює політику памʼяті, ритуали, пам’ятні дні, наші сформовані уявлення й традиції. Це пояснює комунікаційниця ГО «Вшануй» Марго Васильєва. Ці аспекти зокрема визначають, якою є нація, що їх дотримується.
— Політика ж пам’яті – низка ідей, рішень і практик, через які держава та суспільство формують, змінюють або зберігають колективну пам’ять про минуле. Вона зосереджена на тому, як суспільство закарбовує події в пам’яті. Висвітлює те, що вшановують, що закріпляють у законодавстві, освіті, пам’ятниках, символах і публічному дискурсі. А ще — що навпаки замовчують чи витісняють, — каже Марго.
Пам’ятування може впливати на людей по-різному, пояснює Марго. Воно або допомагає проживати втрату, роблячи її частиною досвіду, або створює такий собі «вакуум» болю довкола людини. Водночас керівниця психологічного відділу благодійного фонду «Веста» Іванка Ковальчук вважає, що ритуали — хвилина мовчання, меморіали чи мистецькі проєкти — стають актом визнання й прийняття реальності.
— Культура пам’яті підкреслює відчуття ідентичності й підтверджує значення кожної втрати. Також вона допомагає розвивати емпатію. Тобто вшановуючи, разом люди, що раніше були незнайомими, на мить відчувають зв’язок. Це як терапія для суспільства. Вона допомагає не застрягати в запереченні чи апатії, а знаходити сили жити далі, — додає Іванка. До того ж пам’ять захищає нас від емоційного вигорання. Однак якщо вшанування стає бюрократичним або політизованим, воно може втомлювати або навіть тригерити.
Юлія Корячко, психологиня мережі підтримки воїнів та їхніх близьких Veteran Hub, каже, що не має даних досліджень чи опитувань на цю тему. Проте додає, що пам’ятування — прояв поваги до загиблих. А ще — для їхніх близьких, яким доводиться інтегрувати в життя один із найважчих досвідів.
Що відбувається у свідомості того, хто вшановує пам’ять?
Втрата — сильний деструктивний стрес для психіки вважає Юлія Корячко. Людина не може адаптуватися до навантаження й виснажується. Психологиня пояснює, що в тих, хто переживає втрату, може звужуватися так зване «вікно толерантності». Це діапазон емоцій, у якому людина може ефективно функціонувати, поратися зі стресом, навчатися та будувати стосунки.
Коли таке вікно звужується, верхня межа стає гіперактивною: людина відчуває тривогу, паніку, гнів, злість, емоційну вибуховість і гіперпильність. Нижня межа навпаки веде до апатії, зникають сили й інтерес до тих занять, які зазвичай приносили задоволення. Людину може «гойдати» між цими станами, як маятник, пояснює психологиня.
Горювання рідко буває лінійним — людина не обов’язково послідовно проходить усі стадії. Проте Іванка Ковальчук зазначає, що в практиці зустрічає модель Елізабет Кюблер-Росс: заперечення, гнів, торг («якби я зупинив чи відмовила, цього б не сталося»). Це не покроковий план: стадії можуть чергуватися або повертатися.
Які способи вшанування могли б перейняти Суми
Вшанування памʼяті не обовʼязково має бути винятково траурним, пояснює Марго Васильєва, комунікаційниця ГО «Вшануй». Для багатьох це спосіб продовжувати присутність людини через спільні дії. Один із прикладів, які могли б перейняти Суми, — веганські вечері на честь військового Кості Юзвюка з позивним Стамбул, який загинув у 2024 році. Чоловік був зоозахисником, активістом і веганом. Щороку 1 листопада, на День вегана, люди влаштовують у різних містах такі зустрічі, де смакують веганські страви й вшановують пам’ять Кості.
Схожий підхід має й «Чекаfest» у Львові. Це благодійний фестиваль, що влаштували минулого року в День народження бойової медикині Ірини Чеки Цибух у пам’ять про неї. На ньому провели кілька заходів: лекцію про пам’ять, розмови з побратимами та матір’ю парамедикині тощо, організували виступи українських виконавців. У Київській школі економіки заснували три меморіальні стипендії, одну з яких назвали на честь Ірини. Їх почали видавати в січні 2025 року. Ще, як зазначав історик Антон Лягуша в тексті «Накипіло», у Школі збирають приклади меморіалізації в Єдиний атлас пам’яті.
У сумських закладах та кав’ярнях можна зустріти QR-коди на збори або ж посилання на петиції про надання полеглим статусу Героя України. В інших містах облаштовують невеликі меморіали на честь загиблих. У 2022 році у київському магазині Goodwine встановили поличку з винами «Вина, які любила Віка» у пам’ять про сомельє Вікторію Замченко. За два роки акцію розширили й висадили виноградник «Вікторія», а вже у 2027 році з урожаю планують виготовляти напій.
Близькі люди втілюють мрії загиблих вже після їхньої смерті або ж облаштовують простори, що нагадують про їхні хобі чи вподобання. У Вінниці у 2024 році так з’явилася книгарня «Герої». Її створила сім’я військового, філолога й журналіста Миколи Рачка в пам’ять про нього. У Львові ж друзі полеглого захисника Дмитра Пащука створили міське кафе «Республіка саду», яке чоловік хотів відкрити ще за життя.
Подібні випадки на Сумщині вже траплялися. Родина полеглого військового Романа Лисенка відкрила бренд меду «КуМед», втіливши його мрію про пасіку. Назвали його так через позивний Романа — Кум.
Деякі близькі в пам’ять про полеглих займаються благодійністю. Подружжя Романа та Олени Жуків зініціювали проєкт chysto.de у 2020 році. Вони проводили заходи з екоактивізму, зокрема толоки й екопікніки. Вже за два роки Роман загинув у бою й відтоді сімейну справу продовжує Олена.
Досвід пам’ятування цивільних
У публічному просторі значно більше історій про загиблих захисників, ніж про цивільних, каже Марго Васильєва. Пов’язує це з бажанням суспільства віддячити за захист. Водночас на думку Марго, є різниця між вшануванням загиблих військових та цивільних. Перших згадують, як захисників, що поклали життя за країну, а других — як людей, що стали жертвами російської агресії.
Універсальний спосіб згадати обидві категорії — хвилина мовчання. Вона, на думку Марго, не віддає перевагу якійсь із груп, але дозволяє кожному відчути свою пам’ять і повагу. Утім є й інші способи вшанування, якими можна вшанувати й військових, і цивільних, зокрема, твори мистецтва.
— Перше, що спадає на думку, коли говоримо про вшанування цивільних, — фільм «Сила любові». Його створили до річниці загибелі дівчат родини Базилевичів внаслідок російського ракетного удару по Львову у 2024 році, — пригадує Марго. Незабаром у пам’ять про цих дівчат в Українському Католицькому Університеті створили стипендіальний фонд.
За рік після атаки на Львів у Гарнізонному храмі міста провели вечір пам’яті за загиблими. Там прозвучало 12 композицій різних виконавців, більшість з яких присвятили загиблим молодим воїнам і активістам, а одну — всім українцям, що загинули у війні.
Ще одним прикладом вшанування військових та цивільних став «шолом памʼяті» скелетоніста Владислава Гераскевича. Його спортсмен підготував до Олімпійських ігор 2026 року. Авторка шолома, художниця Ірина Проць, зобразила на ньому атлетів, які загинули в російсько-українській війні. Серед них — ті, хто боронили кордони України, й загиблі від російських обстрілів. Так, каже Марго Васильєва, світ за кілька днів дізнався про загиблих українських спортсменів. Українці ж відкрили для себе проєкт «Янголи спорту» від Спортивного комітету України, де зібрані історії військових та цивільних спортсменів.
Ще один кейс — премія «Генерація Ніка». Її заснували минулого року на честь Ніки Кожушко — харківської художниці та поетки, що загинула внаслідок російського ракетного удару по місту в серпні 2024 року.
Чи могли б Суми перейняти й досвід з закордону? У деяких країнах, як от у Мексиці, на честь загиблих влаштовують святкування. 2 листопада там відзначають День мертвих — свято, що має на меті згадувати загиблих із радістю. Однак в Україні смерть сьогодні — насамперед втрата, пояснює Марго Васильєва. Комунікаційниця ГО «Вшануй» обережно ставиться до ідеї переймати чужі традиції, як мексиканські, адже «ми різні у вірі, у світогляді й способі проживання смерті». Щоб інакше ставитися до загиблих, мають минути століття.
— Наші погляди напряму повʼязані з нашим релігійним бекґраундом. Для нас людина не «повертається», не перероджується, тому є сум, скорбота, прощання. І не так важливо, вірянин ти чи ні. Ця рамка все одно вшита в культуру. У Мексиці ж інша логіка: там памʼять повʼязана з циклом життя і з моментом поверненням душі. У нас — ні. І все це нормально, — пояснює Марго. Але додам важливий момент:
